Українська

Прогулянки під землею…

 

Печери 3

 
   Царство мороку й постійної вогкості. Невідомий, повністю закритий для сонячного проміння, світ. Світ, потрапивши до якого, людина починає жити геть в іншому ритмі й плині часу. Печери… Найбільші природні печери Закарпаття слід шукати на Тячівщині.
 

«Печерні» міфи та фобії   

Печери. Що ми знаємо про них? Якщо йдеться про конкретні факти, то напевне зовсім мало. Сталактити, сталагміти, лабіринти, вузості… Може, ще кілька «тематичних» слів й понять спаде на думку. На тому всі наші пізнання у царині спелеології зазвичай обмежуються. 
   Значно багатшим є «художній» образ підземель, сформований у колективній уяві. Прочитані в дитинстві казки і переглянуті нещодавно голлівудські фільми переконують: саме тут пірати й розбійники ховають награбовані скарби. З уроків історії пригадуємо: це тут колись «квартирували» шаблезубі тигри, доісторичні ведмеді та первісні люди. Пізніше у печерах оселялися самітники та монахи, які прагнули духовного розвитку й дистанціювання від суспільної метушні. Хоч про останній факт наразі майже не згадується. Нині в уяві широкого загалу печери – це місце обителі переважно «темних» сил: вампірів, монстрів, мутантів, підпільних «генних лабораторій» та інших чупакабр. Маскультура такому уявленню всіляко сприяє.
    Та, будьте певні, у реальних, «некіношних» печерах ви не зустрінете жодного монстра з раніше бачених на телеекранах. Проте тут майже напевне доведеться віч-на-віч стикнутися зі значно могутнішими та підступнішими «потворами» – власними фобіями. Адже очевидно, що крім зграй кажанів, у печерах масово «гніздяться» ще й більшість наших страхів – темряви, замкнутого простору, висоти, самоти, невідомості... 
   Однак, не зважаючи на це, загадковий, таємничий світ підземелля постійно й невпинно вабить людей. Когось своєю особливою, похмурою й величною красою, когось небезпекою й притаманними для неї природними «адреналіновими ін’єкціями», когось спортивною складовою, а когось – науково-дослідницькою. У будь-якому разі, побувавши в підземному світі бодай раз, ви вже не зможете забути цього по-справжньому унікального досвіду.
 

Тячівщина – «оаза» закарпатських спелеологів

   У нашому краї також існують можливості для того, аби познайомитись із захоплюючим світом спелеології. «Наразі в області вже обліковано більше 60 печер», – розповідає керівник пригодницького клубу «Lynx», заступник директора з навчально-виховної роботи та очільник спелеологічного гуртка Закарпатського центу туризму, досвідчений спелеолог Михайло Левінець. Хоч варто визнати: закарпатські підземелля далеко не такі величні й грандіозні, як скажімо, у Криму чи на Тернопільщині (де, відповідно, розташовані «екземпляри» завглибшки понад півкілометра та завдовжки кілька сотень (!) кілометрів).

   «У нас печерою офіційно вважається будь-яка природна порожнина розмірами від 5 метрів, в яку може потрапити людина, – зауважує Михайло Левінець. – Більшість підземель у краї справді невеличкі. Проте є близько десяти печер, протяжність ходів яких перевищує сотню метрів. Дві найбільші – це система печер Черлений камінь та печера Дружба. Обидві  знаходяться у Тячівському районі, але в різних масивах».

   Печера Дружба, або ж Романія, донедавна вважалася найбільшим природним підземеллям Українських Карпат. Її довжина становить майже кілометр (980 м), а глибина – 55 метрів. Печера сформована у вапняках. Оскільки Дружба розташована в межах Угольсько-Широколужанського заповідного масиву (частина Карпатського біосферного заповідника), то для її відвідування потрібен спеціальний дозвіл. 

   «Взимку під керівництвом заступника директора Карпатського біосферного заповідника з наукової роботи Василя Покиньчереди ми вже багато років проводимо в Дружбі облік зимівлі кажанів, більшість видів з яких занесені до Червоної книги України», – розповідає Михайло Левінець.

Печери 2

    Наявність червонокнижних мешканців – лише одна з багатьох особливостей цієї печери. Дружба також – єдина на Закарпатті потребує використання спеціального спелеоспорядження, оскільки має вертикальний вхід-колодязь глибиною понад 20 метрів. Тож без мотузки туди потрапити практично неможливо. За словами Михайла Левінця, цікавою є й структура ходів цього підземелля: «Десь проходиш у повний зріст, десь – повзеш, десь ідеш по струмку, десь – «просочуєшся» крізь вузості та щілини». Тож, спустившись усередину, нудьгувати не доведеться! 
   «Попри відносно невеликі розміри, особливість наших печер у тому, що вони включають багато елементів спортивно-технічного проходження: тут потрібно вміти долати вузості, володіти навичками скелелазіння, лазіння у розпорах тощо. Нашим спелеологам доводиться постійно відпрацьовувати усі ці вміння. Завдяки цьому ужгородська спелеошкола вже традиційно у когорті найсильніших під час різноманітних загальноукраїнських чи навіть міжнародних зборів», – каже Михайло Левінець. 
   Саме такі відпрацьовані спелеонавички знадобляться відвідувачам системи печер урочища Черлений камінь, теж розташованого на Тячівщині. На відміну від угольських, ці підземні пустоти мають зовсім інше походження – тектонічне. По суті, це гігантські тріщини в породі. «Спускаючись углиб масиву на десятки метрів, ці тріщини переходять одна в одну, розширюються та звужуються, перетинаються між собою, а місцями – перекриваються кам’яними завалами та глиняними висипками, створюючи заплутані кількасотметрові ярусні печери», – розповідає у одній зі своїх публікацій Омелян Ваш – ужгородський спелеолог, колишній керівник спелеосекції «Lynx» ПАДІЮНу, який вже кілька років мешкає у Литві. 
   І якщо Дружба впевнено носить звання наймальовничішої з-поміж закарпатських печер, то Черлений камінь – найбільшої. Щоправда такий почесний статус система отримала відносно недавно – улітку 2009. Тоді три найбільші печери масиву – Сифон, Каньйон і Нова – були об’єднані в одну – Черлений камінь. І хоча під час того доленосного виїзду ужгородсько-литовській команді спелеологів довелося розкопати всього лише один метр глиняних завалів (у результаті чого загальна довжина ходів печери склала 1200 метрів!), проте передувало цій знаковій спелеоподії багато років численних експедиції та кропітких досліджень. Адже перші розвідки підземних пустот цього району розпочалися клубом «Селеніт» ще в далекому 1982-му! З того часу до вивчення тектонічних проваль массиву стали причетними десятки закарпатських спелеологів. Як би там не було, та завдяки їх спільним зусиллям, на сьогодні Черлений камінь – перша і допоки єдина печера на Закарпатті, довжина якої перевищує кілометр.
 
Краса та беззахисність підземель
 
 Що ж до краси закарпатського підземного світу, то спелеологи переконують: вона є, хоч і не така очевидна для широкого загалу, як, до прикладу, в екскурсійних карстових підземеллях Криму, проте по-своєму унікальна. «Красу закарпатських печер потрібно вміти і хотіти побачити… У нас ви не зустрінете вражаючих гігантських сталактитів, сталагмітів чи феєричних відблисків «кришталю». Для людини, яка вперше потрапляє під землю, довколишній «інтер’єр» може виглядати вкрай одноманітно та похмуро: вологі стіни, болото, каміння... Але для поціновувачів спелеології в закарпатських печерах знайдеться чимало  прекрасного та особливого. Достатньо трохи роззирнутися навкруги та добре присвітити ліхтариком на стіни», – каже Михайло Левінець.
   Аби побачити цю особливу красу, щороку до закарпатських печер навідуються десятки людей – як спелеологів-професіоналів, так і любителів-початківців. Михайло Левінець наголошує, що практично до всіх закарпатських підземель (окрім тих, що знаходяться на території заповідника) доступ відкритий. Тобто туди може потрапити будь-хто охочий.
    «Проте ми, спелеологи, все ж за те, щоб такі екскурсії були більш-менш регламентованими. Аби люди, які збираються відвідати печеру, мали хоча б базову підготовку і, головне, «добрі наміри». Не секрет, що будь-яке втручання людини у закриту екосистему не може залишитися непоміченим, але люди повинні прагнути мінімізувати наслідки свого перебування. Сумно, коли спелеологи-аматори починають відламувати натеки, залишають за собою у печері сміття, знищують місцеву фауну тощо. Ось чому ми не зазначаємо точних координат печер на сайті, але залишаємо свої контакти. Якщо люди дійсно бажають побувати в якомусь із підземель, вони зв’язуються з нами, ми їх інструктуємо і надаємо всю необхідну інформацію», – каже спелеолог.
 
Брак підготовки – головна причина НС у печерах
   
   До речі, збираючись у підземну подорож, варто добре подбати не лише про збереження природи, але й про власну безпеку. Адже печери – це місця підвищеного ризику. І хоча, на щастя, до сьогодні трагічних випадків у закарпатських підземеллях зі спелеологами не траплялось, але позаштатні ситуації таки виникали. Так, Михайло Левінець розповідає, що 2 роки тому під час традиційних обліків зимівлі кажанів, один науковий співробітник один із київських дослідників, який спустився в печеру Дружба, через брак фізпідготовки не зміг самостійно піднятися на поверхню. «Дядечко важив 120 кг, тож для його «визволення» з вхідного колодязя довелося проводити масштабні рятувальні роботи (усміхається. – Авт.). Відтоді ми прискіпливіше ставимося до фізичних кондицій та підготовленості тих, кого супроводжуємо у печери», – каже пан Михайло.
Печери 1
   Інший надзвичайний випадок трапився кількома роками раніше у печері Роулінг Стоунз на Великоберезнянщині. Під час розчистки завалів тут стався зсув, що відсік одного із учасників експедиції від решти групи. Згодом його відкопали. Тоді ніхто серйозно не постраждав. «Мені також доводилося застрягти в одній зі щілин цієї ж печери. Промучився там близько 20 хвилин, але вилізти ніяк не вдавалось. Уже потроху почав панікувати, пам’ятаю, навіть пообіцяв собі: виберусь звідси і більше в печери ні ногою! Виявилося, що я просто переплутав прохід. Ширша тріщина, якою залазив усередину, знаходилася дещо далі. Трохи заспокоївшись, я відійшов, присвітив ліхтарем і помітив її. Потім, коли вибрався на поверхню, уже сміявся із себе та своєї обіцянки», – ділиться спогадами Михайло Левінець. Спелеолог підкреслює:  99% надзвичайних випадків у печерах стаються не через «примхи підступної природи», а саме через непідготовленість тих, хто навідується до неї в гості. Тож гарна підготовка (як теоретична, так фізична й технічна) – це головна запорука вдалої та безпечної мандрівки печерами.
 
      P.S. Якщо й вас вабить таємничий світ підземель, то варто знати: можливостей для занять спелеологією під керівництвом досвідчених наставників в Ужгороді є доволі багато. Для дітей це відповідні гуртки при ПАДІЮНі та в Закарпатському центрі туризму. Що ж стосується дорослих, то вони можуть долучитися до вже згаданих раніше ужгородських спелеоклубів – «Банзай-Ра», «Lynx» та інших. Є також ряд спелеологів-ентузіастів, які час від часу об’єднують групи для певних експедицій та виїздів до печер. При бажанні, всю необхідну інформацію не важко знайти в Інтернеті на відповідних спелеосайтах та форумах.  
Наталія Тернавська